Як обирали віце-ішпана у мадярському місті К. Із листа Якова Головацького своєму другу у Львові відомому чеському письменнику і вченому Карелу Запу (1812-1871). Присвячується вибрам президента 2010 року.
… Було це в головному місті К. напередодні виборів віце-ішпана. До міста з”їхалося багато магнатів, всюди по вулицях їдуть карети, строкато одягнені гайдуки ходять тули й сюди, готелі переповнені, вивозять сміття, замітають вулиці: у всьому місті панує великий рух і всі говорять тільки про вибори.
Але це ще нічого. На другий день вранці треба було вийти за міські рогачки; там на полі коло готелю натовпи людей, по всій околиці розлягається крик і гулюкання. А найбільшому куточку грають збиті в купу цигани, а всі, хто чує ноги, старі, молоді, сиві, лисі, усі трясуть ногами, скачуть, бряжчать острогами й шаблями.
Недалеко стоїть кілька бочок вина, коло них гайдуки з повними чарками, кожного радо частують, з криком “Віват, барон К.” (прізвище кандидата на пост віце-ішпана). Недалеко від них палахкотить багаття, коло нього крутяться різні люди. Один обертає на рожні печеню, другий шкварить сало, третій щось пече на сковороді, а довкола стоїть багато горщиків, кухлів, лежать купами хлібини, хто хоче, той бере, крає.
Але недосить цього. там різник стягає шкуру з щойно зарізаного вола, а біля нього квичить товстий кабан під ножем підпитого челядника.
Нараз ціла юрма суне на гостинець, а музиканти наперед: їдуть два драбинясті вози, тягне їх шість величезних волів, а на возах самі немеші – шляхта; цей направо, той наліво вихиляється з воза, цей без шапки, тому шабля з воза звисає і по землі волочиться, цей пишається у червоному дольмані з срібними гудзиками, той головою лежить на дні воза, а ногами сперся на плечі іншого, той в однім чоботі і одній пантофлі, усі з острогами, усі з шаблюками, хоча б і на мотузку висіла, всі вітаються, цілуються…
Незабаром прилетів гайдук на коні і, уклонившися чемно, запросив на голосування. З вереском і викриками, що заглушили музику, рушив цілий табір до міста, а за ним сунули бочки з вином на візках, які тягнули гайдуки.
Ця хвиля вилилася з вулиці на майдан, де вже перед тим стояло багато людей, а з другого боку тягнувся інший такий табір п”яної шляхти, партія графа М., іншого кандидата. На балконі ратуші вийшли пишно одягнені магнати, й обидва табори почали перегукуватися, викрикуючи імена своїх патронів, обох кандидатів.
Тут з одного боку висадили на плечі гайдуків високого нотаря й дали йому до рук прикріплений до крючка прапор, на якому величезними літерами: “Vivat baro K..!” Партія графа М. зробила те саме, а шляхта цієї партії почала відразу страшенно кричати “Vivat grof M..!” У відповідь на це сильніше заревла партія барона.
Магнати з балкону дивилися, як юрба шляхти ревіла, кипіла й хвилювалася, немов морські хвилі. Видно було, що вереск здіймався задля барона, щоб заглушити його суперника. В цьому хаосі сварилися й навіть тягалися за волосся.
Нарешті магнати, побачивши велику перевагу барона К., заплескали в долоні й одноголосно крикнули: “Vivat baro K..!” Партія графа замовкла, сховала свій прапор і зливалася поволі з суперниками, котрі, заволодівши полем, на все горло ревли, а потім зникли в готелях.
Барон К. поставився по-мадярськи: дав гостину цілому місту. В тридцяти готелях кожний міг на рахунок віце-ішпана їсти, пити, що тільки хотів і скільки міг, від п”ятої години вечора аж до одинадцятої ночі, а потім мали тільки записувати, що хто з”їв.
Шляхта бавилася аж до ранку, і на тому славні вибори закінчилися. [...]
Яків Головацький. Ужгород, 13 серпня 1839 р.
